Пухнастий птах із гострим чубчиком, що сидить на горобині й одну за одною скльовує ягоди, — це майже завжди омелюх. Такі зграї прилітають в українські міста взимку з далекої півночі та тримаються там, де ще висять плоди. Птахи надзвичайно довірливі: до дерева, обсипаного омелюхами, часто вдається підійти на кілька метрів навіть без бінокля. А ще у них є дивна звичка — часом вони справді п’яніють від ягід.

Хто такий омелюх та походження назви
Омелюх — це птах із ряду горобцеподібних, тобто найбільшої групи птахів, до якої належать і горобці, і синиці, і шпаки. Усередині ряду він утворює власну родину омелюхових (латинською — Bombycillidae), а сам рід має наукову назву Bombycilla. Дослівний переклад — «шовковий хвіст»: пір’я в цих птахів м’яке й гладеньке, наче оксамит.
Із назвою часто плутанина. У старих текстах і перекладах трапляється слово «свиристель» — воно прийшло з російської мови, а українською правильно перекладається саме як омелюх. Сучасні українські словники та визначники птахів закріпили форму «омелюх звичайний» для Bombycilla garrulus. Тож «свиристель» і «омелюх» — це той самий чубатий птах, просто названий різними мовами.
Сама назва не випадкова. Омела — вічнозелена рослина, що оселяється прямо на гілках дерев, обплітає їх своїми пагонами й вирощує клейкі білуваті ягоди. Птах вживає ці плоди дуже охоче, і саме від слова «омела» пішла його назва. Простіше кажучи, омелюх — це «птах омели».
Голос в омелюха ніжний і негучний: мелодійний свист, схожий на дзвін срібного дзвіночка. Зграя перегукується майже безперервно, тому дерево з птахами чутно раніше, ніж їх побачиш. Окремої пісні, як у солов’я чи дрозда, тут немає — тільки такі короткі позивні сигнали. Після однієї-двох зустрічей цей свист упізнаєш одразу.
Як виглядає птах та його головні прикмети
За розміром омелюх трохи менший за шпака чи дрозда: довжина тіла — 16–20 сантиметрів. Будова щільна, кремезна, а пухнасте оперення робить птаха схожим на округлу грудку з коротким прямим хвостом. Упізнати його допомагає кілька виразних прикмет, помітних навіть здалеку:
- забарвлення: сіро-рожеве тіло з буруватим відтінком на спині та крилах, живіт світліший;
- чубчик: загострені пера на тім’ї, які птах здіймає гребенем або притискає до голови;
- чорна маска та горлова пляма: темна смуга від дзьоба через око та чорна плямка на горлі;
- червоні пластинки на крилах: маленькі плоскі вирости на кінцях пір’їн, схожі на краплі сургучу, з них пішла англійська назва waxwing — «воскове крило»;
- жовта смуга на хвості: широка поперечна облямівка на кінці хвоста, яку видно і в польоті.
Самці та самиці забарвлені дуже схоже, тому на око їх розрізнити майже неможливо. У дорослих самців кольори лише трохи яскравіші та контрастніші: глибша чорна маска, чіткіші червоні пластинки. Інша картина з молодими птахами — вони сіріші, з розмитою маскою та коротким чубчиком. Червоних крапель на крилах у них здебільшого немає зовсім.
Основні види омелюхів у світі
Рід омелюхів налічує всього три види. Один із них добре знайомий українцям, другий живе за океаном, третій — у Східній Азії. Усіх трьох об’єднують чубчик, чорна маска й любов до ягід, а відрізняють розмір, відтінки та адреса на карті.
Омелюх звичайний (Bombycilla garrulus) — типовий і найвідоміший представник роду. Гніздиться він у тайзі, північних хвойних лісах Євразії та Північної Америки. Саме цей вид час від часу масово з’являється в Україні, коли зграї вирушають на південь за плодами. Він найбільший із трьох видів і найкраще витримує морози.
Омелюх американський (Bombycilla cedrorum) — мешканець Північної Америки. Він дрібніший за євразійського родича, а черевце має коричнево-жовтуватий відтінок. Легка підказка для впізнавання — пір’я під хвостом: в американського воно біле, у звичайного — руде. Восени ці птахи збираються у величезні зграї на плодових деревах і дочищають урожай за кілька днів.
Третій вид — японський омелюх (Bombycilla japonica) — живе у Східній Азії: у Японії, Кореї та на Далекому Сході. Він схожий на звичайного, але кінець хвоста з червоною смугою замість жовтої. Побачити його мешканцеві України можна хіба що під час подорожі до Азії.
Коли і чому омелюхи прилітають в Україну
В Україні омелюх — не осілий птах, який цілий рік живе на одному місці, і не класичний перелітний сусід на кшталт шпака чи лелеки. Його називають зимовим кочовим гостем: постійного місця зимівлі немає, зграї летять туди, де цього року вродило на ягоди. Гніздяться — тобто виводять пташенят — омелюхи далеко на півночі, у тайзі від Скандинавії до Сибіру. Дорослі птахи повертаються туди щороку, а от зимівля щоразу може бути в різних місцях.
В Україну зграї долітають пізньої осені, здебільшого в листопаді та грудні. Привід простий: у містах і садах саме тоді висять грона горобини, калини, глоду. Масштаб прилітів дуже різний — одного року птахів тисячі, іншого лише кілька невеликих зграй. Точно передбачити чисельність неможливо, бо вона залежить від урожаю ягід у тайзі: голодний рік на півночі штовхає птахів далеко на південь.
У місті птахів шукають там, де є корм: у скверах і парках, уздовж алей з плодовими деревами та кущами. Найчастіше зграї тримаються на горобині, калині та декоративних яблунях, за півдня дочищаючи одне дерево й перелітаючи до наступного. Омелюхи підпускають людину близько, тож роздивитися чубчик і червоні пластинки на крилах можна навіть зі смартфона.
Тримаються гості з півночі аж до ранньої весни: основний відліт припадає на лютий і березень. Далі птахи повертаються до тих самих тайгових лісів, де знову виводитимуть потомство. До наступної осені в Україні від них не лишається і сліду.

Раціон омелюха та явище п’яних птахів
Влітку, у тайзі, омелюхи живляться комахами: ловлять їх на льоту, збирають личинок та дрібних безхребетних. Цим же кормом вигодовують пташенят. Узимку меню різко змінюється — майже повністю воно складається з ягід. Зграя обирає горобину, калину, глід, шипшину, плоди дикої яблуні та ягоди омели.
Ягоди омели заслуговують на окреме пояснення. Ця рослина тримає плоди на гілках усю зиму, тож коли все інше вже обкльоване, саме вони рятують птахів від голоду. Їдять омелюхи жадібно й швидко: ягода ковтається цілком, м’якоть перетравлюється за лічені хвилини, а насіння виходить назовні неушкодженим. Разом із послідом воно опиняється за кілометри від рідного дерева й весною проростає. Тож кожна зграя, що дочистила чагарник, водночас «засіює» нові кущі та дерева по околиці.
Найнезвичайніша поведінка цих птахів дістала назву «п’яних омелюхів». Під час зимових відлиг перестиглі ягоди на гілках починають бродити, і в них накопичується спирт. Птахи наїдаються поспіль, ковтаючи плоди один за одним, тож доза виходить чимала. Напідпитку омелюхи втрачають координацію, б’ються об вікна, падають на сніг або сидять під деревом, розпустивши крила. Такий птах на землі — легка здобич для котів і ворон. Краще акуратно підняти його й покласти в темну картонну коробку з отворами для повітря. Її залишають у безпечному теплому місці на кілька годин, після чого птах найчастіше приходить до тями. Якщо ж за цей час нічого не змінилося, потрібна допомога фахівця з реабілітації птахів.
У сильні морози поведінка змінюється. Зграї живляться протягом дедалі коротшого світлового дня, ковтаючи ягоди цілком і відкладаючи під шкірою товстий шар жиру. Найхолодніші нічні години птахи сидять нерухомо, розпушивши пір’я, і можуть навіть знижувати температуру тіла, щоб витрачати менше енергії. Тож у лютневий мороз зграя може годинами сидіти на горобині, як прикраси на ялинці, — це не біда, а спосіб дожити до наступної годівлі.