Київ. Велична та прекрасна столиця України. Недарма її здавна оспівують в піснях, описують у віршах. Готують справжні оди, присвячені саме їй. Тому знайти кілька творів про Київ зараз не так і складно. Про нього писали не тільки українські класики, а й сучасні автори продовжують присвячувати йому вірші. Пропонуємо добірку гарних творів про це славне місто.
Красиві вірші про Київ
Києве мій
Грає море зелене,
тихий день догора,
Дорогими для мене
стали схили Днiпра,
Де колишуться вiти
закоханих мрiй...
Як тебе не любити,
Києве мiй!
Вечорiв оксамити,
мов щастя прибiй...
Як тебе не любити,
Києве мiй!
В очi дивляться канни,
серце в них переллю,
Хай розкажуть коханiй,
як я вiрно люблю.
Буду мрiяти й жити
на крилах надiй...
Як тебе не любити,
Києве мiй!
Спить натомлене мiсто
мирним, лагiдним сном,
Ген вогнi, як намисто,
розцвiли над Днiпром,
Вечорiв оксамити,
мов щастя прибiй...
Як тебе не любити,
Києве мiй!
Київський вальс
Ночі солов'їнії, ночі весняні,
Доли подніпровські наснились мені.
Знову цвітуть каштани,
Хвиля дніпровська б'є.
Молодість мила, - ти щастя моє.
Далі неозорії, київські сади,-
Друже незабутній, ти прийдеш сюди.
Знову цвітуть каштани,
Хвиля дніпровська б'є.
Молодість мила, - ти щастя моє.
Стежки і доріженьки ген лягли у даль.
В парі ми любилися, серденьку жаль.
Знову цвітуть каштани,
Хвиля дніпровська б'є.
Молодість мила, - ти щастя моє.
Нам би ще зустрітися в солов'їну ніч.
Теплі зорі київські сяяли б довіч.
Знову цвітуть каштани,
Хвиля дніпровська б'є.
Молодість мила, - ти щастя моє.
Пісня про Київ
Білі каштани,
Світлі огні,
Де б не бував я, -
Любі мені.
Київські ночі,
Зустрічі в саду -
В серці, куди не піду.
Гори високі,
Синь дніпрова,
Молодість наша
Вічно жива.
Київські ночі,
Зустрічі в саду -
В серці, куди не піду.
Ми покохались
Там, де дуби,
В київськім небі
Два голуби
Кружать, здіймають
Крилоньки свої,
Наче ми в парі, в сім'ї.
Так воно стане,
Так воно є. ...
Білі каштани,
Щастя моє.
Рідна столице. -
Ти моя весна,
Світла, погожа, ясна.
Київські ночі,
Зустрічі в саду -
В серці, куди не піду.
Прекрасний Києве на предковічних горах!
Многострадальному хвала тобі, хвала!
Хай на просторищах, де смерть, як ніч, пройшла,
Воскресне день життя і весен неозорих!
За очі змучені дітей смертельно хворих,
За кров, що річкою гарячою текла,
За сквернені скарби, за чорні всі діла
Хай вороги твої розсиплються па порох!
Покари повної настав жаданий час!
Не пощербився меч, і світоч не погас,
Вершить свій правий суд свята людська скорбота!
Синам, що віддають життя за отчий дім,
Що волю принесли крізь непроглядний дим,
Наш Київ Золоті розкрилює ворота.
Мій Київ
В ночі осінні, холодні й нудні
Часто ввижається Київ мені.
Вийду з палатки, у темінь пірну,
Думкою-мрією в Київ майну.
Мріють крізь хмари зорі вгорі,
Мов на бульварі чудні ліхтарі.
Вітер ущухне, то знов загуде -
Аж сторонюся: тролейбус іде.
Парки і сквери, театри і шум.
Як вас прогнати із серця, із дум?
Що мені діять - не можу забути
Площу Богдана, вогні інституту.
Що мені діять і як мені буть -
Київ казковий не в силі забуть!
В серці своїм на будову несу
Києва горду і вічну красу.
Стіни мурую, проспекти кладу,
З степом безлюдним розмову веду:
Бачиш, сюди ми зійшлися усі
Тому, що служимо праці й красі,
Тому, що мріє поставити кожен
Місто, красою на Київ схоже!
Василь Симоненко
Ніхто твоїх не заперечить прав.
Так, перший світ осяв твої висоти,
До тебе тислись войовничі готи,
І Данпарштадт із пущі виглядав.
Тут бивсь норманн, і лядський Болеслав
Щербив меча об Золоті ворота,
Про тебе теревені плів Ляссота
І Левассер Бонплан байки складав.
І в наші дні зберіг ти чар-отруту:
В тобі розбили табір аспанфути -
Кують, і мелють, і дивують світ.
Тут і Тичина, голосний і юний,
Животворив душею давній міт
І «Плуга» вів у сонячні комуни.
Василь Симоненко
За золотими вікнами зірок
В земному Києві нема для мене весен.
По осені - мій кожен день і крок.
А як у вас там, в Києві небеснім,
В земному Києві така стара я стала!
А вам Господь років не добавля.
Така ж яскрава посмішка у Алли!
Такий же чорний чуб у Василя!
В земному Києві - безмірність самоти
Куди піти, коли нема Івана?
А там, за тим віконцем золотим,
де є Іван,- там дім обітований.
Там вірші, чай і дим од сигарет.
Куди спішить? їм вічність вікувати.
Зарецький знов малює мій портрет.
А Стусові і вічність тіснувата...
Про щось земне замислився Кушнір.
Здригнулась чашка з недопитим чаєм.
Вони нам смерті не бажають, ні,
але їм дуже нас не вистачає!
Як там Лукаш? Все грає в доміно?
Було в нім щось розгублено-дитяче.
А ти, Валерик? Чи тобі чутно, як мама плаче?
Хоч уві сні для неї оживи...
В земному Києві, повитому в жалобу,
тепер уже нема таких, як ви, -
о лицарі печальної подоби!
Нема весни. Ніщо не процвіта -
крім лицарів неситої утроби.
І, хоч потилиця у них крута, -
я не зроблюсь ніколи мізантропом.
Бо ви були! А отже, все було:
любов і подвиг,
хрест і воскресіння...
Хай вічно світить лампа над столом
в небеснім Києві,
в небесній Україні.
Хай береже спочинок ваш Господь
всю довгу-довгу, всю небесну вічність.
А я віршую...
Бо казав Світличний:
"Іриночко, без віршів не приходь..."
Ірина Жиленко
Відомі вірші українських поетів
Про Київ писали багато. Й писали гарно. Ось як описала столицю Ліна Костенко у своїх віршах:
Мені відкрилась істина печальна:
Життя - зникає, як ріка Почайна.
Через віки, а то й - через роки,
Ріка вже стане спогадом ріки.
І тільки верби знатимуть старі:
Киян хрестили в ній, а не в Дніпрі.
Я виросла у Київській Венеції.
Цвіли у нас під вікнами акації.
А повінь прибувала по інерції
і заливала всі комунікації.
Гойдалися причали і привози.
Світилися кіоски, мов кіотики.
А повінь заливала верболози
по саме небо і по самі котики.
О, як було нам весело, як весело!
Жили ми на горищах і терасах.
Усе махало крилами і веслами,
і кози скубли сіно на баркасах.
І на човнах, залитими кварталами,
коли ми поверталися зі школи,
дзвеніли сміхом, сонцем і гітарами
балкончиків причалені гондоли.
І слухав місяць золотистим вухом
страшні легенди про князів і ханів.
І пропливав старий рибалка Трухан.
Труханів острів... острів Тугорханів...
А потім бомби влучили у спокій.
Чорніли крокв обвуглені трапеції.
А потім повінь позмивала попіл
моєї дерев'яної Венеції.
Вірші про Київ є і у Василя Стуса:
За мною Київ тягнеться у снах.
Зелена глиця і темнава червінь
достиглих черешень. Не зрадьте, нерви:
попереду - твій край, твій крах, твій прах.
Прослалася дорога - вся в снігах,
і простори - горбаті і безкраї -
подвигнуть розпач. О коханий краю,
ти наче посаг мій - у головах.
І сива мати височіє в снах.
Рука її, кістлява, наче гілка
у намерзі. Лунає десь гагілка,
і в сонці стежка. Й тупіт у степах.
Тисячолітньому Києву
закортіло омолодитися.
Раптом Київ відчув готелі,
електрички, тролейбуси, поїзди,
міст Патона
і незграбні будинки Хрещатика.
Шершавий асфальт
Київ лизнув
своїм язиком язичницьким -
і схили Зеленого театру
почали проростати куницями,
віверицями, буй-турами,
зареготала, розганяючи Дніпрові хвилі,
поганська Ярилова голова.
Київ астматичне закашлявся.
Протягами метро
електропоїзди задеренчали злякано,
бо кільканадцять шарів ґрунту,
білого од людських кісток,
кінських черепів,
сивого попелу ритуальних крад,
набрижилися, як шерсть
на шиї розгніваного бика.
Київ натужився і затих:
де його в бісовій мамі
підняти оце збіговисько
новобудов, проспектів, магістралей
і високі черева
нерозроджених земляків своїх?
А побила б тебе сила божа,
вилаявся язичницький Київ.
Але побачив зграйку піонерів
і, присоромлений, нахилив голову.
Сховався - і нічичирк.
В невільницьких шляхах відмарилось поволі,
вже не шумлять тополі у мене в головах,
І рідний Київ мій у золото гучливе
не вдарить шанобливо і не окрилить мрій,
медяні гуки бань стар-княжої Софії
не оживлять надії і чару повертань.
Аттила Підмогильний писав такі вірші про Київ:
Золотавий сонет (В старому Києві)
У тиші цих плавких провулків
лиш сонце зблискує на вікнах,
і кроків майже непомітна
луна — мов кошеняти муркіт.
Манірна мрійновтома квітня,
дахи — легкі, як поцілунки,
і сміх відлунюється лунко
у шатрах простору блакитних.
Стираються повільно грані,
все — позолота перетворень
і гнучкість спалахів срібляних
в прозорій чаші водозбору.
І тільки музика, що тане
в меланхолійних стінах двору.
Вірш Тараса Шевченка про Київ:
Ішов кобзарь до Київа
Та сів спочивати;
Торбинками обвішаний
Його повожатий;
Мале дитя коло його
На сонці куняє,
А тим часом старий кобзарь
„Ісуса” співає.
Хто йде, їде, – не минає:
Хто – бублик, хто – гроші;
Хто старому, а дівчата
Шажок міхоноші.
Вірш "Рідний Київ"
Дніпр широкий, пісня солов'їна,
На каштанах голуба роса...
Рідний Київ - серце України,
Наша слава, гордість і краса!
Розлилися вулиці зелені.
Парк. Бульвар Шевченка в тишині...
Між тополь стоїть гранітний Ленін,
В щастя путь показує мені.
На коні баскому над землею
Мчить Богдан Хмельницький у віки...
Любо йти з коханою своєю,
Відчувать тепло її руки!
У квітучій зелені Хрещатик,
Мов красуня-дівчина в вінку...
Скільки тут виходить зустрічати
Свою долю - молодість дзвінку!
Голуби в весняному параді,
Придніпрова зоряна блакить...
Прапор волі на Верховній Раді
Сонцем революції горить!
У погожі дні і в дні суворі,
Де б не був, - зорітимуть мені
Ці каштани, придніпровські зорі,
Вечорові київські вогні!
Москвичі пишаються Москвою,
Ленінградці люблять Ленінград...
Я пишаюсь, Києве, тобою,
Ти - моєї молодості сад!
Дніпр широкий, пісня солов'їна,
На каштанах голуба роса...
Рідний Київ - серце України,
Наша слава, гордість і краса!
Вірші про Київ для дітей
Наш Київ розіслався
На горах над Дніпром,
Садами заквітчався,
Мов дівчина вінком.
Його побудували
Брати, батьки, діди.
І славно захищали
Від лютої біди…
М. Рильський
Столиця нашої Вкраїни,
Найкраще місто на землі.
Тут бігають швидкі машини,
Пливуть по річці кораблі.
Мости два берега з’єднали
І котить хвилі вдаль Дніпро…
Ще наші пращури подбали,
Щоб оселилось тут добро.
Стрункі тополі і каштани,
Та квіти різні запашні –
Щоденно трудяться кияни,
Щоб в радощах спливали дні.
Ми любимо футбол і співи,
Брати Клички живуть у нас,
А мрії про космічні ниви,
Ведуть дітей до школи, в клас.
Ми будем вчити всі науки,
Які потрібні для життя,
Щоб молоді умілі руки
Творили краще майбуття.
На срібнім березі Дніпра
Слов'янства золота столице,
Світанку мови і добра,
Вікно у світ стооке і столице,
Всі сто століть у скрути і жалі
Під небозвіддям згрозеної днини
Ти водиш серцем нашим мужні кораблі
З вітрилами на щоглі України.
...Де стоїть тепер наш Київ,
Там була сама гора,
Жив там першим Кий з Хоривом,
Щек та Лебідь - їх сестра.
Над самим Дніпром на горах,
Огороджений з боків
Ровом, мурами, валами,
Київ виріс і розцвів.
Біла хмарка тане,
Сонячна пора,
Зацвіли каштани
Біля круч Дніпра.
Теплий вітер віє,
Пахощі весни,
По Дніпру на Київ
Попливли човни.
Колись давно столицю заснували
Кий, Щек, Хорив та Либідь, їх сестра.
Мій, Києве, ти місто старовинне,
Краси утілення та вічного добра.
Наш Київ розіслався
На горах над Дніпром,
Садами заквітчався,
Мов дівчина вінком.
Його побудували Брати,
батьки, діди.
І славно захищали
Від лютої біди.
Київ-місто історичне,
Йому вже багато літ.
А воно красиве, вічне,
Навесні каштанів цвіт.
З нього почалась держава
У прадавні ще часи.
В ньому наша міць і слава,
В ньому предків голоси.
Київ — серце України
І найстарше місто в світі,
Хоч пройшов усякі зміни,
Гарний весь — в зимі і в літі.
Там церкви золотобанні,
А в них дзвони міднокуті,
Як задзвонять на світанні,
В Україні всім їх чути.
Коло Києва чи Львова,
Куди піду — гарно всюди,
Куди ступлю — рідна мова,
Де погляну — рідні люди.
Де простору було багато,
І для зайців і для лисиці,
І де мисливці полювали.
Оболонь в озерах і ставках,
Водою чистою іскриста.
Прозорою була вода,
А в ній лілей, як білого намиста.
Грає море зелене,
Тихий день догора.
Дорогими для мене
Стали схили Дніпра,
Де колишуться віти
Закоханих мрій.
Як тебе не любити,
Києве мій!
Короткі вірші про Київ гарно підходять для вивчення у школі. Їх легко запам’ятати. Деякі з цих віршів вивчають у 3 класі.
Поезія про Київ є мелодійною, місцями гострою та незвичайною. Кожен поет по своєму описував це місто, свої відчуття в ньому.
