Вірш “З журбою радість обнялась” Олександр Олесь написав у 1906 році. У творі образ журби з радістю в обіймах означає, що не буває радості без журби й навпаки. Тому життя – химерне переплетіння болю, туги з щастям та любов’ю. Проаналізуємо детально твір Олександра Олеся.
Аналіз вірша “З журбою радість обнялась”
Вірш “З журбою радість обнялась” складається з двох строф, в яких визначене кредо Олеся. Зробивши характеристику вірша, можна краще зрозуміти всі думки та почуття поета, які він хотів висловити у творі.
Поезія написана у жанрі рефлексії-мініатюри. Вірш "З журбою радість обнялась" належить до інтимного виду лірики. Олесь висловлює думку про те, що й сам не знає, хто сильніший, журба чи радість. Кожне з цих почуттів однаково дорогі серцю поета, бо вони живлять та виснажують його творчість.
Провідним мотивом “З журбою радість обнялась” є чисте та глибоке кохання, весна, як пора розквіту почуттів, життя як єдність протилежностей.
Паспорт твору “З журбою радість обнялась”
- Ідея: осмислення життя у взаємозв’язку контрастів і антитез. Утвердження думки про те, що журба і радість – одвічні супутники людської долі.
- Напрям – неоромантизм.
- Віршований розмір – чотиристопний ямб.
- Римування – перехресне.
- Рима – чоловіча.
- Тема – осмислення ліричним героєм власної долі та людського буття.
- Літературний рід – лірика.
Художні засоби твору “З журбою радість обнялась”:
- епітети: “дивний ранок”, “божий світ”, “небесна краса”, “небесний цвіт”, “перший цвіт кохання”, “хмарка ніжно золота”, “журливий час смеркання”, “спів останній, лебединий”.
- метафори: “тепер весною, коли цвіте весь божий світ”, “очей твоїх небесний цвіт, обсипав душу він мою”, “усмішка їх миліша снів”.
- уособлення: “в обіймах з радістю журба; летить і спиня”, “і йде між ними боротьба”, “шумлять, співають ниви, луки”.
- персоніфікація: журба і радість перетворюються на живих істот, поміж яких стоїть авторське ліричне “Я”.
- порівняння: “в сльозах, як в жемчугах, мій сміх”, “як пісня, вся душа моя”, “уста – як перший цвіт кохання, як хмарка ніжно золота…”.
- антитеза: “з журбою радість обнялась”, “з дивним ранком ніч злилась”, “одна летить, друга спиня”.
- оксюморон: “В обіймах з радістю журба”, “в сльозах, … мій сміх”.
- риторичні запитання: “І як мені розняти їх?!”, “І дужчий хто ‒ не знаю я?”, “А де її слова і звуки?!”.
- риторичні оклики та звертання: “Обсипав душу він мою!”, “Ні, ні!”, “”…,о боже,…”, “Скажу, признаюсь, що люблю!”.
- контрастні пари: журба ‒ радість, ніч – ранок, сльози ‒ сміх, летить ‒ спиня, мовчання – зізнання.
- повтори: “тепер в маю”, “мовчу, мовчу”.
- тавтологія: “Зацвів небесною красою…небесний цвіт”.
У вірші автор використав наступні символічні образи: журба і радість, сльози та сміх, ніч та ранок. Для твору характерний ліризм, чутливість та мелодійність, нестримне поривання до краси.
“З журбою радість обнялась”: текст вірша
З журбою радість обнялась…
В сльозах, як в жемчугах, мій сміх,
І з дивним ранком ніч злилась
І як мені розняти їх?!
В обіймах з радістю журба,
Одна летить, друга спиня…
І йде між ними боротьба,
І дужчий хто – не знаю я…
Тепер в маю, тепер весною,
Коли цвіте весь божий світ,
Зацвів небесною красою
Очей твоїх небесний цвіт.
І це весною, це в маю
Обсипав душу він мою!
Шумлять, співають ниви, луки…
Як пісня, вся душа моя,
А де її слова і звуки?!
Мовчу, мовчу, о боже, я.
Ні, ні! Тепер, тепер в маю,
Скажу, признаюсь, що люблю!
Забуду все. Лишу твої уста…
Вони, як перший цвіт кохання,
Як хмарка ніжно золота
В журливий час смеркання.
Усмішка їх миліша снів,
Що сняться раз єдиний,
Про них, про них мій буде спів.
Останній, лебединий.
Вірш «З журбою радість обнялась…» — це справжній гімн людським почуттям. Він змушує замислитися над тим, як тісно переплетені світлі й темні моменти нашого життя. Олесь не дає готових відповідей. Він залишає простір для роздумів, дозволяючи кожному відчути вірш по-своєму. І, мабуть, саме тому його поезія залишається актуальною вже понад століття.
