Естас Тонне — той самий гітарист, якого важко сплутати з кимось іншим. Довге волосся, босі ноги, гітара — і музика, що ніби народжується просто з повітря. Він грає не для вух, а для серця. Але коли почалася війна в Україні, навіть від такого митця люди чекали не лише мелодій — а й слів. Бо мовчання у такі часи теж говорить.
Що каже Естас Тонне про війну в Україні?
Перші його висловлювання з’явилися ще на початку повномасштабного вторгнення. І, треба визнати, не всім вони сподобалися. Тонне говорив не про агресію, не про окупанта, не про Україну напряму. Він казав про “єдність”, “вищий рівень свідомості”, “війну всередині кожного”. Мовляв, усе, що відбувається зовні, є лише відображенням того, що всередині нас. Для багатьох це прозвучало як спроба стояти осторонь, уникнути прямої позиції.
Дехто навіть відвернувся. Мовляв, не час для медитацій і красивих фраз. Коли гинуть люди — хочеться простого “Росія — агресор”, “Україна — жертва”. Але Естас ніколи не був людиною гасел. Він живе в іншій системі координат, де замість політики — дух, замість прапорів — музика, замість крику — тиша.
Чи Естас Тонне підтримує Україну?
З часом позиція Естаса Тонне щодо війни в Україні стала звучати інакше. У кількох своїх відеозверненнях він уже прямо сказав, що бачить страждання українців і співчуває їм. Він говорив, що кожна війна — трагедія, і що серце його “з народом, який зараз проходить через біль”. У його мовленні немає політичних заяв, зате є дуже людський сум і біль. Він не називає винних, але не ховає співчуття.
Естас багато говорить про те, що світ розколовся не лише на картинах новин, а в душах людей. Його думка проста: ми звикли ділити все на “наших” і “чужих”, але поки кожен не зупинить війну всередині себе — зовнішня теж не зникне. Може, для когось це звучить занадто “езотерично”. Але для нього це справжнє переконання.
І ще одне — він продовжує грати. Його виступи тепер інакші:
- більше пауз, більше тиші між нотами;
- на деяких концертах він прямо каже, що присвячує музику “всім, хто втратив дім, близьких, спокій”;
- коли він бере гітару — там справді чути біль, не показний, не театральний, а тихий, людський.
Українська аудиторія сприймає його по-різному. Хтось досі ображений — мовляв, нейтральність у війні неможлива. Інші — навпаки, вдячні, що він говорить мовою серця, а не політики. Бо не всі вміють воювати словами. Є ті, хто бореться музикою, хто лікує тишу звуком. Естас — саме з таких.
Можливо, хтось чекав від нього гучних фраз і засуджень. Але він вибрав інший шлях. Estas Tonne про війну в Україні — це спроба нагадати, що навіть у найтемніші часи людина здатна творити. І що музика — теж зброя, тільки тиха. “Я не можу бути проти когось, — казав він, — бо тоді я теж воюю. Я хочу бути за життя”. І хоч ці слова не дадуть відповідей на всі питання, у них є щось справжнє.
Бо навіть якщо хтось не поділяє його світогляд — важко не відчути: він говорить щиро. Він грає не за, не проти — а просто для. Для людей, для сердець, для тиші між вибухами. І, мабуть, саме це зараз найважливіше — залишатися людиною. Попри біль, попри втрати. Попри війну.